«Тепер я полюбила воду ще більше»
Як у Києві відновлювали водопостачання у найважчі дні зими
Найважчу зиму Україні в час війни прогнозують щороку, проте зима 2025–2026 дійсно виявилась найскладнішою для столиці. По системах життєзабезпечення міста було випущено сотні дронів і десятки ракет. У люті морози у багатьох районах пропадало світло, тепло і вода. Для родин із дітьми це стало неабияким викликом.
Звичайні побутові речі стали розкішшю
Одинадцятирічна Вероніка живе у багатоповерхівці на лівому березі столиці. Вона пригадує той час цієї зими, коли вдома надовго зникала вода.
«Мама запасала воду в пляшках і каструлях, бо без неї ніяк — ні їжу приготувати, ні посуд помити, ні речі випрати. Ми намагалися використовувати її ощадливо, бо ніхто не знав, коли вода знову з’явиться у крані, — розповідає школярка. — У мене довге волосся. Раніше я взагалі не думала, що може бути проблемою його помити. А тут треба було чекати або митися дуже швидко».
Вероніка каже, що через регулярні перебої водопостачання вона стала особливо цінувати воду. «Якось я подумала, що тепер полюбила воду ще більше. І мені її ніщо не замінить».
Тринадцятирічна Оля з Києва цієї зими теж зіткнулася з аварійними відключеннями води. Вона згадує, як разом із батьками носила пляшки води на чотирнадцятий поверх.
«Від цього залежало, що і коли ми будемо їсти, а наша найбільша мрія була трохи довше помити руки, — каже дівчинка. — Іноді здавалося, ніби ми знайшли машину часу і повернулися у Середньовіччя. Звичайні побутові речі стали розкішшю».
На межі можливостей
Під час масових атак у січні 2026 року через проблеми з електроживленням і системами водопостачання вода з періодичністю зникала майже у всій лівобережній частині міста. Перебої відчували й жителі правого берегу.
У найскладніший для міста момент на допомогу приїхали спеціалісти з водоканалів інших областей. Разом вони працювали фактично цілодобово, часто під обстрілами, у люті морози, на межі виснаження.
Робота київської системи водопостачання має свою специфіку. Як пояснює начальник насосної водопровідної станції №2 Борис Білан, найбільше проблем виникає через стрибки напруги. Під час обстрілів напруга або зникає, або подається з перебоями.
«Наше обладнання цього не витримує. Буває, що одночасно виходять з ладу кілька станцій. Тоді ми працюємо вже не у штатному, а в аварійному режимі», — пояснює він.
Навіть після відновлення електропостачання вода не з’являється миттєво. Вона має пройти всі етапи підготовки і накопичитися в резервуарах, перш ніж потрапити в мережу.
У нинішніх умовах система працює на межі можливостей. Частково стабільність вдається утримувати завдяки техніці, встановленій десятки років тому: вона менш чутлива до перепадів напруги. Забезпечувати життєво важливий для містян доступ до води допомагають і міжнародні партнери.
«Завдяки ЮНІСЕФ на нашій станції встановили дизельний насосний агрегат. Він дозволяє підтримувати подачу води, навіть коли зникає електроенергія. Це для нас це дуже важливо, адже на об’єкті є небезпечні ділянки, зокрема ті, де зберігається хлор», — розповідає Борис.
Водопровідна станція №2 забезпечує близько 70% подачі питної води для Києва. Це безперервний процес, який не зупиняється ні вдень, ні вночі. Із початком повномасштабної війни потрібно постійнo бути готовими до аварій, перебоїв і нестандартних ситуацій, які стали частиною щоденної роботи.
Нині станції бракує інженерів. Це впливає і на графік роботи, і на навантаження тих, хто залишився.
«90% моїх працівників — це пенсіонери, але вони досвідчені фахівці. Мені, до речі, самому 66 років. Іноді доводиться ставати на зміну. Це вже не так просто, як у молодші роки, але колектив у нас згуртований. Люди розуміють, що роблять і для чого», — каже пан Борис.
Кожна крапля — під контролем
У роботі столичного водоканалу є ще один напрям, без якого система просто не могла б працювати. Якщо насосні станції відповідають за подачу води, то лабораторії — за якість води, яка потрапляє в наші крани.
Заступниця начальника хіміко-бактеріологічної лабораторії Світлана Маслюкова працює тут вже 15 років. Вона пояснює: контроль якості починається, коли вода тільки надходить на очищення, і триває до моменту подачі в мережу. Тож фахівці ретельно вимірюють санітарно-хімічні, мікробіологічні і гідробіологічні показники, контролюють її технологічні параметри.
Світлана пояснює, що склад води не є сталим: він змінюється залежно від сезону, погоди, стану річки. Саме тому лабораторія постійно відстежує ці зміни, особливо у період паводків.
«У цей час ми проводимо моніторинг на вміст важких металів, таких як залізо, алюміній, марганець, та контроль технологічних параметрів — органолептики і каламутності води», — каже вона.
Лабораторія працює без вихідних і свят. Аналізи проводять двічі на день, а після зупинки процесу і повторного запуску контроль стає ще жорсткішим, поки система не повернеться до звичного режиму.
Від ЮНІСЕФ лабораторія отримала потрібні для щоденної роботи прилади, зокрема мутномір, який допомагає точніше визначати каламутність води і підбирати дозу реагентів для її очищення.
«Фахівці ЮНІСЕФ також провели нам дуже грамотне навчання. Ми дізналися про нові технологічні підходи. Це була не просто теорія, а практичні знання, які ми змогли одразу застосовувати в нашій роботі», — каже пані Світлана.
До слова, фахівчиня радить киянам не кип’ятити воду повторно: через випаровування концентрація хлороорганічних сполук у ній може зростати. Тож краще щоразу набирати свіжу.
Сьогодні підтримка водної інфраструктури — це питання не лише відновлення після атак, а й спроможності міст витримувати щоденне навантаження війни. Водоканали у різних регіонах України, як прифронтових, так і віддалених від зони бойових дій, за підтримки ЮНІСЕФ та міжнародних донорів продовжують працювати у надскладних умовах, щоб у домівках українських родин і далі була вода.
